/Files/images/kniga-animatsionnaya-kartinka-0055.gif

Книга. Л. Глібов

Бачить — не бачить,
Чути — не чує,
Мовчки говорить,
Дуже мудрує.
Часом захоче —
Правди навчає;
Іноді бреше,
Всіх звеселяє.
Люба розмова, —
Будемо, діти,
Знею довіку
Жити — дружити.
Хто ж ти така
В світі щаслива,
Мудра, правдива
І жартівлива?
Як не вгадали,
Стану в пригоді:
Річ коротенька —
Книжка та й годі.


Про книжку. М. Пригара

Книжка скаржилась Мар'яні —
Я у тебе не в пошані.
Звідкіля це на мені
Плями сині та масні?
Подивися, от сторінка:
Намальована хатинка,
Під хатинкою маля,
І написано: «Це я!».
А за дві сторінки далі —
Різні звірі небувалі:
Сині, жовті та рябі,
Що й не снилися тобі.
Люди кажуть: — Ой, чия ти?!
Як тебе тепер читати?
Скільки ми читали книг,
А не бачили таких.

Не брудни книжки! Г. Чорнобицька

Це була чистенька книжка,
А тепер брудна вже стала.
Може киця, може мишка
Уночі її читала.
Чуєш, кицю, чуєш, мишко,
Не годиться так робити!
Як читати хочеш книжку,
Спершу лапки слід помити.


Вічна подруга. Л. Глібов

Бачить — не бачить,
Чути — не чує,
Мовчки говорить,
Добре мудрує.
Часом захоче —
Правил навчає,
Часом жартує,
Всіх звеселяє.
Люба розмово, —
Будемо діти
З нею довіку
Жити-дружити!
Хто ж то такая
В світі щаслива?
Стану в пригоді:
Річ коротенька —
Книжка та й годі.


Полікую книжку. В. Багірова

Плаче книжка нишком,
Захворіла книжка —
Нерозумні малюки їй обшарпали боки.
Ви не плачте, люба книжко,
Полікую я вас трішки.
Попідклеюю вам рани,
Хай боліти перестане.
Вже й обгорточка готова!
Буде книжечка здорова.


Два лікарі. П. Гребенюк

Вели розмову два дружки:
— Я хочу лікувать книжки.
Візьму я клей, візьму папір,
І стану лікарем, повір.

— Я лікар теж — тобі скажу,
Та все роблю без клею.
Я просто книжку бережу,
Дружити вмію з нею.


Петро Осадчук. ДАРУНОЧОК

— Що тобі подарувати? —
Запитала в сина мати.—
Чи сопілку, чи машину,
Чи штанці, чи сорочину?..
— Ні! — сказав Романко.—
Ні! Треба іншого мені.

— А який би ти від тата
Взяв даруночок на свята?
Чи топірчик, чи крисаньку,
Чи смішного Ваньку-встаньку?..
— Ні! — сказав Романко.—
Ні! Треба іншого мені.

— Що ж тобі подарувати? —
Розвела руками мати.

Ну, а син принишк, як мишка,
Потім каже: — Хочу книжку!..

І одержав син на свята
Гарну книжечку від тата.

В книжці все, що є на світі,
Завжди може Ромко стріти:
І сопілку, і машину,
І штанці, і сорочину,
І топірчик, і крисаньку,
І смішного Ваньку-встаньку,—

В книжці все, що є на світі,
Кожен легко може стріти.

Анатолій Камінчук. Книжечка про маму

Досить жартів,
Годі сміщки,
Ми берем у руки
Книжку.

Кожна літерка
І кома
Нам відома,
Нам знайома.

Прочитайте й ви
Із нами

Гарну книжечку
Про маму!

Дмитро Павличко. Книжка

Світло об'являється,
Як відкриєш книжку.
Де ж воно дівається,
Як закриєш книжку?
Не впадай в зажурості,
Мій малий читачу,
Я те світло мудрості
В твоїм серці бачу.

Оксана Сенатович. Тиждень книжки

Тиждень книжки! — зазвучало
Серед міста, як сигнал.
За годину місто стало
Як один читальний зал.
Всі читають урочисто —
І безвусі, й вусачі.
Скільки мешканців у місті,
Стільки в місті й читачів.
У тролейбусах читають,
Щось мугикають під ніс.
Сторінки перегортають
Під ритмічний стук коліс.
Лиш з малими читачами
В хаті клопіт вечорами:
Від книжок, хоч треба спати,
їх ніяк не відірвати!
За той тиждень розмаїті
Полюбились так книжки,
Що кладуть донині діти
На ніч їх під подушки.

Платон Воронько. Як багато знаю я

В мене є книжок багато —
І новенькі, і старі.
Як піду до школи з татом,
Всі книжки віддам сестрі.
Хай вона сама читає
Про лисичку й журавля.
Хай вона тепер узнає,
Як багато знаю я.

Дитячі вірші про книгу від Лесі Храпливої - Щур

Дві книжки

Зійшлися дві книжки:
Галі та Оришки,
Одна чиста, мов на свято,
Друга вся пом'ята.

Бо знає Оришка,
Що добрий друг книжка:
Пильно лиш її читати,
Розкаже багато.

Бо тільки Оришка
Дочитає книжку,
Має здавна добру звичку:
Кладе на поличку.

Візьме книжку Галя,
(Довго отягалась!) —
Зараз пальці всі немиті
На книжці відбиті.

Кине книжку Галя,
(За котом погналась)
Впаде книжка десь під ноги,
Позбиває роги.

Так росте Орися:
Щодня щось навчиться.
А що буде Галя знати?
Можете вгадати?


Мандрувала книжечка по лісі


Мандрувала книжечка по лісі.
Жовте листя падало до ніг.
Вийшла білка, сіла на горісі:
— Заходи до мене! — Дам горіх!

— Дякую! — сказала чемно книжка, —
Певне добрий твій горіх на смак,
Та спішу, аж заболіли ніжки,
До дітей я поспішаю так.

Мандрувала книжечка по полі,
Хом'ячки їй заступили путь:
— Ти куди спішиш? Та лиш поволі!
Пиріжки у нас у ямці ждуть!

— Дякую! — сказала чемно книжка,
— Пиріжки смачні пізніше з'їм!
А тепер спішу, аж гнуться ніжки,
Дітям радість принести усім!

Мандрувала книжка вулицями.
Вулиці зеленим світлом: блим!
— Походи та прогуляйся з нами!
Ти куди спішиш, та ще за чим?

Але книжка поспішала далі,
Де з віконця, з-поза занавіс,
Вже давненько діти виглядали,
Щоб їм книжку хтось нову приніс.

При столі засіли в крузі діти,
Книжечку читали цілий день.
За вікном осінній віяв вітер,
Бився дощ об шибку: брень! — та брень!


Ведмедик і ляля

Ми читаємо завзято,
А читання нам — це свято!
Гарна книжка для ведмедя,
То солодша і від меду.
Краща книжечка для лялі,
Як стрічки та ще й коралі.

Вже пів книжки прочитали,
Ми разом: ведмідь і ляля.
Прочитаєм за годину
Ще і другу половину,
І спитаєм в Галі нишком:
— Можна взяти другу книжку!?

Івасик і книжка

Раз дістав Івасик книжку.
Заглядає збоку, нишком...
— Я вже маю книжку в школі,
Чи одної не доволі?!

Тут ось "А" — тут "Б", це знаю.
Нум. Пічну читати скраю!
Ось на образку палати...
А які? Цікаво знати!

Прочитав усеньке слово,
Друге вже почав наново...
А пройшло щось пів годинки,
Прочитав аж три сторінки!

Ще й не проминула днинка,
Дочитав до обкладинки.
Тата йде тепер просити
Книжку ще одну купити!


Дивна мандрівка

Цікаву мандрівку
Відбув я ось нині:
В човні з ескімосом,
З верблюдом в пустині.

Літав поміж зорі,
Бував на дні моря,
В печерах, де скарби,
Де звірі говорять.

Водив характерник
Мене на могили,
Де лицарі славні
По битві спочили.

В гранітному замку
Вбив лютого змія;
Прекрасна царівна
На волі радіє!

На острові дивнім
Малі дробенята
Мене попросили
В них князем остатись.

А далі?...— Ти дармо
"Що далі" — питаєш!
Це книжку читав я!
Читай, то узнаєш!


Євшан - зілля *

У таборі посеред трав,
Новацтву в час дозвілля
Раз братчик казку розказав:
— Євшан, чарівне зілля
Росте в степу, не знати, де.
Та хто його добуде,
Далекий Рідний Край знайде
І виб'ється у люди.

Почалась школа. Наш Михась,
Що тільки вчитись стане,
То думає він раз-у-раз:
— О, зілля те євшану
Знайду, хоч під землею я!
Лишив відкриту книжку,
У світ пішов одного дня
Шукать євшану нишком.

Питав в сови, у пугача,
У вовка і в лисиці,
В куни, у дятла-стукача...
Аж каже ведмедиця:
— Лиш труду ти не пожалій!
Іди полями, гаєм,
Аж де в хатині чародій
Великий проживає!

Знайшов Михась чарівника,
Його послухав слова:
— Є; зілля, квітка є така!
— Шукаєш? То й чудово!
Тільки не йди на край землі
В невидані палати;
Вона у тебе на столі
Буде спокійно ждати.
Це українська книжка, знай!
Вона для тебе стане
У чужині за Рідний Край,
За зілля те євшану.

Михасик у хату повернувсь
І жваво, без принуки,
Книжки, що на столі забув,
Схопив в обидві руки.
Сторінки зникли перед ним,
Картини лиш побачив:
Із рідних ватер сизий дим
І плем'я все козаче.
Мов розцвіла своя земля:
Дніпро, чайки, гетьмани...
Така вже сила там була,
В книжках — мов чар євшану.

І розглядає день-у-день
Михасик ці картини:
Євшану запах, звук пісень
Своєї України.

* Євшан — різновид полину, зілля, що росте у степах України. Має сильний і водночас ніжний, приємний запах. За давніми переказами, хто його понюхає, пригадає собі свою батьківщину, хоч би її зовсім вже забув.

Кiлькiсть переглядiв: 220

Коментарi