Бачить — не бачить,
Чути — не чує,
Мовчки говорить,
Дуже мудрує.
Часом захоче —
Правди навчає;
Іноді бреше,
Всіх звеселяє.
Люба розмова, —
Будемо, діти,
Знею довіку
Жити — дружити.
Хто ж ти така
В світі щаслива,
Мудра, правдива
І жартівлива?
Як не вгадали,
Стану в пригоді:
Річ коротенька —
Книжка та й годі.
Книжка скаржилась Мар'яні —
Я у тебе не в пошані.
Звідкіля це на мені
Плями сині та масні?
Подивися, от сторінка:
Намальована хатинка,
Під хатинкою маля,
І написано: «Це я!».
А за дві сторінки далі —
Різні звірі небувалі:
Сині, жовті та рябі,
Що й не снилися тобі.
Люди кажуть: — Ой, чия ти?!
Як тебе тепер читати?
Скільки ми читали книг,
А не бачили таких.
Це була чистенька книжка,
А тепер брудна вже стала.
Може киця, може мишка
Уночі її читала.
Чуєш, кицю, чуєш, мишко,
Не годиться так робити!
Як читати хочеш книжку,
Спершу лапки слід помити.
Бачить — не бачить,
Чути — не чує,
Мовчки говорить,
Добре мудрує.
Часом захоче —
Правил навчає,
Часом жартує,
Всіх звеселяє.
Люба розмово, —
Будемо діти
З нею довіку
Жити-дружити!
Хто ж то такая
В світі щаслива?
Стану в пригоді:
Річ коротенька —
Книжка та й годі.
Плаче книжка нишком,
Захворіла книжка —
Нерозумні малюки їй обшарпали боки.
Ви не плачте, люба книжко,
Полікую я вас трішки.
Попідклеюю вам рани,
Хай боліти перестане.
Вже й обгорточка готова!
Буде книжечка здорова.
Вели розмову два дружки:
— Я хочу лікувать книжки.
Візьму я клей, візьму папір,
І стану лікарем, повір.
— Я лікар теж — тобі скажу,
Та все роблю без клею.
Я просто книжку бережу,
Дружити вмію з нею.
— Що тобі подарувати? —
Запитала в сина мати.—
Чи сопілку, чи машину,
Чи штанці, чи сорочину?..
— Ні! — сказав Романко.—
Ні! Треба іншого мені.
— А який би ти від тата
Взяв даруночок на свята?
Чи топірчик, чи крисаньку,
Чи смішного Ваньку-встаньку?..
— Ні! — сказав Романко.—
Ні! Треба іншого мені.
— Що ж тобі подарувати? —
Розвела руками мати.
Ну, а син принишк, як мишка,
Потім каже: — Хочу книжку!..
І одержав син на свята
Гарну книжечку від тата.
В книжці все, що є на світі,
Завжди може Ромко стріти:
І сопілку, і машину,
І штанці, і сорочину,
І топірчик, і крисаньку,
І смішного Ваньку-встаньку,—
В книжці все, що є на світі,
Кожен легко може стріти.
Досить жартів,
Годі сміщки,
Ми берем у руки
Книжку.
Кожна літерка
І кома
Нам відома,
Нам знайома.
Прочитайте й ви
Із нами
Гарну книжечку
Про маму!
Світло об'являється,
Як відкриєш книжку.
Де ж воно дівається,
Як закриєш книжку?
Не впадай в зажурості,
Мій малий читачу,
Я те світло мудрості
В твоїм серці бачу.
Тиждень книжки! — зазвучало
Серед міста, як сигнал.
За годину місто стало
Як один читальний зал.
Всі читають урочисто —
І безвусі, й вусачі.
Скільки мешканців у місті,
Стільки в місті й читачів.
У тролейбусах читають,
Щось мугикають під ніс.
Сторінки перегортають
Під ритмічний стук коліс.
Лиш з малими читачами
В хаті клопіт вечорами:
Від книжок, хоч треба спати,
їх ніяк не відірвати!
За той тиждень розмаїті
Полюбились так книжки,
Що кладуть донині діти
На ніч їх під подушки.
В мене є книжок багато —
І новенькі, і старі.
Як піду до школи з татом,
Всі книжки віддам сестрі.
Хай вона сама читає
Про лисичку й журавля.
Хай вона тепер узнає,
Як багато знаю я.
Дві книжки
Зійшлися дві книжки:
Галі та Оришки,
Одна чиста, мов на свято,
Друга вся пом'ята.
Бо знає Оришка,
Що добрий друг книжка:
Пильно лиш її читати,
Розкаже багато.
Бо тільки Оришка
Дочитає книжку,
Має здавна добру звичку:
Кладе на поличку.
Візьме книжку Галя,
(Довго отягалась!) —
Зараз пальці всі немиті
На книжці відбиті.
Кине книжку Галя,
(За котом погналась)
Впаде книжка десь під ноги,
Позбиває роги.
Так росте Орися:
Щодня щось навчиться.
А що буде Галя знати?
Можете вгадати?
Мандрувала книжечка по лісі
Мандрувала книжечка по лісі.
Жовте листя падало до ніг.
Вийшла білка, сіла на горісі:
— Заходи до мене! — Дам горіх!
— Дякую! — сказала чемно книжка, —
Певне добрий твій горіх на смак,
Та спішу, аж заболіли ніжки,
До дітей я поспішаю так.
Мандрувала книжечка по полі,
Хом'ячки їй заступили путь:
— Ти куди спішиш? Та лиш поволі!
Пиріжки у нас у ямці ждуть!
— Дякую! — сказала чемно книжка,
— Пиріжки смачні пізніше з'їм!
А тепер спішу, аж гнуться ніжки,
Дітям радість принести усім!
Мандрувала книжка вулицями.
Вулиці зеленим світлом: блим!
— Походи та прогуляйся з нами!
Ти куди спішиш, та ще за чим?
Але книжка поспішала далі,
Де з віконця, з-поза занавіс,
Вже давненько діти виглядали,
Щоб їм книжку хтось нову приніс.
При столі засіли в крузі діти,
Книжечку читали цілий день.
За вікном осінній віяв вітер,
Бився дощ об шибку: брень! — та брень!
Ведмедик і ляля
Ми читаємо завзято,
А читання нам — це свято!
Гарна книжка для ведмедя,
То солодша і від меду.
Краща книжечка для лялі,
Як стрічки та ще й коралі.
Вже пів книжки прочитали,
Ми разом: ведмідь і ляля.
Прочитаєм за годину
Ще і другу половину,
І спитаєм в Галі нишком:
— Можна взяти другу книжку!?
Івасик і книжка
Раз дістав Івасик книжку.
Заглядає збоку, нишком...
— Я вже маю книжку в школі,
Чи одної не доволі?!
Тут ось "А" — тут "Б", це знаю.
Нум. Пічну читати скраю!
Ось на образку палати...
А які? Цікаво знати!
Прочитав усеньке слово,
Друге вже почав наново...
А пройшло щось пів годинки,
Прочитав аж три сторінки!
Ще й не проминула днинка,
Дочитав до обкладинки.
Тата йде тепер просити
Книжку ще одну купити!
Дивна мандрівка
Цікаву мандрівку
Відбув я ось нині:
В човні з ескімосом,
З верблюдом в пустині.
Літав поміж зорі,
Бував на дні моря,
В печерах, де скарби,
Де звірі говорять.
Водив характерник
Мене на могили,
Де лицарі славні
По битві спочили.
В гранітному замку
Вбив лютого змія;
Прекрасна царівна
На волі радіє!
На острові дивнім
Малі дробенята
Мене попросили
В них князем остатись.
А далі?...— Ти дармо
"Що далі" — питаєш!
Це книжку читав я!
Читай, то узнаєш!
Євшан - зілля *
У таборі посеред трав,
Новацтву в час дозвілля
Раз братчик казку розказав:
— Євшан, чарівне зілля
Росте в степу, не знати, де.
Та хто його добуде,
Далекий Рідний Край знайде
І виб'ється у люди.
Почалась школа. Наш Михась,
Що тільки вчитись стане,
То думає він раз-у-раз:
— О, зілля те євшану
Знайду, хоч під землею я!
Лишив відкриту книжку,
У світ пішов одного дня
Шукать євшану нишком.
Питав в сови, у пугача,
У вовка і в лисиці,
В куни, у дятла-стукача...
Аж каже ведмедиця:
— Лиш труду ти не пожалій!
Іди полями, гаєм,
Аж де в хатині чародій
Великий проживає!
Знайшов Михась чарівника,
Його послухав слова:
— Є; зілля, квітка є така!
— Шукаєш? То й чудово!
Тільки не йди на край землі
В невидані палати;
Вона у тебе на столі
Буде спокійно ждати.
Це українська книжка, знай!
Вона для тебе стане
У чужині за Рідний Край,
За зілля те євшану.
Михасик у хату повернувсь
І жваво, без принуки,
Книжки, що на столі забув,
Схопив в обидві руки.
Сторінки зникли перед ним,
Картини лиш побачив:
Із рідних ватер сизий дим
І плем'я все козаче.
Мов розцвіла своя земля:
Дніпро, чайки, гетьмани...
Така вже сила там була,
В книжках — мов чар євшану.
І розглядає день-у-день
Михасик ці картини:
Євшану запах, звук пісень
Своєї України.
* Євшан — різновид полину, зілля, що росте у степах України. Має сильний і водночас ніжний, приємний запах. За давніми переказами, хто його понюхає, пригадає собі свою батьківщину, хоч би її зовсім вже забув.